Був час ми до храму ходили разом,
Нам любо й приємно було із Христом.
Чом ти рішив, що тоді помилився
Й зараз від Бога свого віддалився?
Невже ти забув: Бог тебе хоронив
У різні моменти, коли ти просив?
Від смерті життя хто - не Він уберіг?
Й здобути освіту тобі допоміг?
Хто рани твої лікував, як хворів?
О, як бути вдячним тоді ти хотів!
А зараз замовкла пісня хваління...
Закинув від Бога дане служіння.
Ти "стати на ноги", багатства хотів,
До скарбів земних, мов на крилах, летів.
Вбога ж душа до сумління волала:
"Я б краще небесних скарбів бажала!"
Вона промовляє! Ти чуєш її?!
До стогону серця вслухайся в тиші.
Хоч стукіт у серце тихо лунає,
Та чуєш, ти чуєш - Бог промовляє!
Коліна в молитві скоріше схили,
Спасителю Богу усе розкажи.
Проснися, збодрися, на тебе Бог жде,
Тобі приготовив завдання святе.
Він любить тебе і тому досі жде,
Та стукотом в серце до Себе зове.
Вернись, блудний сину, у дім до Отця,
Там радість, там щастя, спокій без кінця!
"Нема мені прощення" - так не кажи.
Він простить! Відчуєш, скоріш гріх неси
До Батька! "О, сину, я так тебе ждав,
Як добре, що знову в Мій Дім завітав".
Не в скарбах земних є утіха серцям,
Бо вічними бути призначено нам.
Товаришу мій, навертайсь до Христа,
Й для тебе відкриється вхід в небеса.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Отцвела сирень в саду... - Николай Зимин Словно день один,промчалось лето
Розовым огнём на голубом.
Осень за окном,а мы ответа
Средь увядших роз всё не найдём.
Может потому,что мы,как розы,
Лепестками розовыми губ
Осенью не можем пить те росы,
Росы те,что к нам с небес текут?..